Міжнародний стандарт фінансової звітності 15
Дохід від договорів з клієнтами

МСФЗ 15 встановлює принципи, які підприємство повинно застосовувати, щоб повідомляти користувачам фінансової звітності корисну інформацію про природу, суму, час та невизначеність доходів і грошових потоків, що виникають внаслідок договору з клієнтом.

Застосовуючи МСФЗ 15, суб’єкт господарювання визнає дохід, щоб відобразити передачу обіцяних товарів або послуг клієнту в сумі, яка відображає компенсацію, на яку суб’єкт господарювання очікує мати право в обмін на ці товари чи послуги.

Щоб визнати дохід відповідно до МСФЗ 15, суб’єкт господарювання застосовує наступні п’ять кроків:

  • ідентифікувати контракт(и) із замовником.
  • визначити в договорі зобов’язання щодо виконання. Зобов’язання щодо виконання – це обіцянки в контракті передати клієнту різні товари чи послуги.
  • визначити ціну угоди. Ціна операції — це сума компенсації, на яку суб’єкт господарювання очікує мати право в обмін на передачу обіцяних товарів або послуг клієнту. Якщо винагорода, обіцяна в контракті, включає змінну суму, суб’єкт господарювання повинен оцінити суму компенсації, на яку він очікує мати право в обмін на передачу обіцяних товарів або послуг клієнту.
  • розподіляти ціну угоди на кожне зобов’язання щодо виконання на основі відносних окремих цін продажу кожного окремого товару чи послуги, обіцяних у контракті.
  • визнавати дохід, коли зобов’язання щодо виконання виконано шляхом передачі обіцяного товару або послуги клієнту (тобто, коли клієнт отримує контроль над цим товаром або послугою). Зобов’язання щодо виконання може бути виконане в певний момент (як правило, для обіцянок передати товари клієнту) або з часом (як правило, для обіцянок передати послуги клієнту). Для виконання зобов’язання щодо виконання з часом суб’єкт господарювання вибере відповідний показник прогресу, щоб визначити, який дохід слід визнати, коли зобов’язання щодо виконання буде виконано.

 Суб’єкт господарювання застосовує цей стандарт до всіх договорів з клієнтами, за винятком таких:

а) договорів про оренду, які належать до сфери застосування МСФЗ 16 “Оренда”;

б) контрактів, які належать до сфери застосування МСФЗ 17 “Страхові контракти”; Проте, суб’єкт господарювання може вибрати застосування цього Стандарту до страхових контрактів, основна мета яких – надання послуг за фіксовану плату відповідно до пункту 8 МСФЗ 17;

в) фінансових інструментів та інших договірних прав чи зобов’язань, що належать до сфери застосування МСФЗ 9 “Фінансові інструменти”, МСФЗ 10 “Консолідована фінансова звітність”, МСФЗ 11 “Спільна діяльність”, МСБО 27 “Окрема фінансова звітність” та МСБО 28 “Інвестиції в асоційовані та спільні підприємства”; та

г) негрошових обмінів між суб’єктами господарювання у тій самій лінії бізнесу з метою спрощення здійснення продажів клієнтам або потенційним клієнтам. Наприклад, цей стандарт не застосовуватиметься до договору між двома нафтовими компаніями, які погодилися здійснити обмін нафти, аби вчасно задовольнити вимоги своїх клієнтів у різних чітко визначених географічних місцях.

Стандарт також містить Додаток А «Визначення термінів», Додаток Б «Керівництво до застосування» та Додаток В «Дата набрання чинності та перехід»