4. Фінансові інструменти та Власний капітал в МСФЗ для МСП (Розділи 11, 12, 22).

1. МСФЗ для МСП: Фундамент стандарту та правила входу (Розділи 1, 2, 35).
2. МСФЗ для МСП: Подання фінансової звітності (Розділи 3–10, 31–33).
3. МСФЗ для МСП: Облік нефінансових активів (Розділи 13–20, 27, 34).
4. МСФЗ для МСП: Фінансові інструменти та Капітал (Розділи 11-12, 22).
5. МСФЗ для МСП: Доходи, Зобов’язання та Податки (Розділи 21, 23–26, 28–30).

​​Міжнародний стандарт фінансової звітності для малих та середніх підприємств (МСФЗ для МСП) є результатом багаторічної роботи Ради з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (РМСБО) над створенням спрощеної, але цілісної концептуальної основи для суб’єктів господарювання, які не мають публічної підзвітності. На відміну від повного пакету МСФЗ, який орієнтований на учасників глобальних ринків капіталу, МСФЗ для МСП фокусується на потребах користувачів фінансової звітності приватних компаній, таких як банки-кредитори, постачальники та власники-керівники. В українських реаліях, де більшість підприємств класифікуються як середні, перехід на цей стандарт є інструментом підвищення інвестиційної привабливості, а офіційні переклади Мінфіну створюють необхідну нормативну базу.

Центральним і водночас найскладнішим елементом облікової моделі МСП є облік фінансових інструментів та капіталу. У чинній редакції (2015) ці питання регулюються трьома розділами: Розділ 11 «Базові фінансові інструменти», Розділ 12 «Інші питання фінансових інструментів» та Розділ 22 «Зобов’язання та власний капітал». Порівняльний аналіз із повними стандартами (IFRS 9, IAS 32) демонструє концептуальну єдність, однак МСФЗ для МСП пропонує суттєві методологічні спрощення (“cost-benefit approach”), що знижує навантаження на фінансові служби.

Концептуальна структура та вибір облікової політики для фінансових інструментів

Для фінансового менеджменту критично важливим є розуміння дилеми, закладеної у пунктах 11.2 та 12.2 чинного стандарту. Підприємство має право вибору облікової політики:

1. Стандартний підхід: Повністю дотримуватися вимог Розділів 11 та 12 МСФЗ для МСП.
2. Альтернативний підхід: Застосовувати правила визнання та оцінки МСБО (IAS) 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка», дотримуючись при цьому вимог до розкриття інформації згідно з МСФЗ для МСП.

Ця опція є історичним компромісом: хоча у світі повних МСФЗ стандарт IAS 39 вже замінено на IFRS 9, для МСП він залишався доступним як “рятівне коло” для компаній зі складними інструментами. Однак цей компроміс вичерпав себе.

Розділ 11: Базові фінансові інструменти — фундамент фінансової стійкості МСП

Розділ 11 фокусується на тих інструментах, які найчастіше зустрічаються в господарській діяльності МСП: грошові кошти, дебіторська та кредиторська заборгованість, депозити, прості векселі та позики. Концепція “базовості” є ключовим інструментом спрощення, оскільки вона дозволяє використовувати модель амортизованої собівартості для переважної більшості активів та зобов’язань, уникаючи волатильності, притаманної оцінці за справедливою вартістю.

Критерії класифікації та порівняння з IFRS 9

У повному МСФЗ 9 класифікація фінансових активів ґрунтується на комбінації бізнес-моделі підприємства та тесту на характеристики договірних грошових потоків (тест SPPI — Solely Payments of Principal and Interest). У Розділі 11 МСФЗ для МСП підхід є більш директивним: стандарт наводить перелік умов, яким має відповідати борговий інструмент, щоб вважатися базовим.

Згідно з пунктом 11.9, борговий інструмент відповідає критеріям базового, якщо прибуток кредитора є фіксованою сумою, фіксованою ставкою протягом строку дії або плаваючою ставкою, яка дорівнює єдиній довідковій ставці (наприклад, обліковій ставці НБУ, EURIBOR або SOFR). Будь-яка наявність умовних прибутків або положень про дострокове погашення, які не є захисними для кредитора від зміни кредитного ризику, виводять інструмент за межі Розділу 11 у сферу дії Розділу 12.

Глибокий аналіз свідчить, що МСФЗ для МСП фактично виключає категорію “утримувані до погашення” та “доступні для продажу”, які існували в МСБО 39, спрощуючи облік до двох основних моделей: амортизована собівартість та справедлива вартість через прибуток або збиток.

Первісна та подальша оцінка за амортизованою собівартістю

Первісна оцінка базових фінансових інструментів здійснюється за ціною операції, якщо угода не становить собою фінансову операцію. Якщо оплата відстрочується на термін, більший від звичайного (наприклад, безвідсоткова позика на три роки), підприємство має оцінювати актив за теперішньою вартістю майбутніх платежів, дисконтованих за ринковою ставкою відсотка. Це критичний момент для українських бухгалтерів, оскільки надання фінансової допомоги між пов’язаними сторонами часто відбувається на неринкових умовах, що вимагає визнання дисконту в капіталі або доходах/витратах.

Подальша оцінка проводиться за амортизованою собівартістю із застосуванням методу ефективного відсотка. Стандарт детально описує цей метод у пунктах 11.15-11.20, де ефективна ставка відсотка (ЕсВ) визначається як ставка, що точно дисконтує очікувані майбутні грошові виплати до балансової вартості при первісному визнанні.

Математична основа розрахунку:

Для розрахунку амортизованої вартості та ЕсВ використовується формула теперішньої вартості (Present Value):

BV = \sum_{t=1}^{n} \frac{CF_t}{(1 + r)^t}

Де:

BV — балансова вартість (Book Value);
CF_t — грошовий потік у періоді t;
r — ставка дисконтування;
n — кількість періодів.

Для розрахунку подальшої оценки використовуємо таку формулу:

AC_{end} = AC_{start} + (AC_{start} \times r) - P

Де:

AC_{end} — амортизована собівартість на кінець періоду;
AC_{start} — амортизована собівартість на початок періоду;
r — ставка дисконтування;
P — фактично сплачені кошти (номінальні відсотки та тіло) у цьому періоді.

PV = \frac{100,000}{(1 + 0.20)^2} = \frac{100,000}{1.44} = 69,444 \text{ грн} 

Для МСП передбачено важливе спрощення: поточні активи та зобов’язання (наприклад, торговельна дебіторська заборгованість терміном до року) оцінюються за недисконтованою сумою, якщо угода не є фінансовою операцією. У повному МСФЗ 9 подібне спрощення існує лише для торговельної дебіторської заборгованості без суттєвого фінансового компонента згідно з МСФЗ 15.

Знецінення фінансових активів: Концептуальний розрив

Однією з найбільш радикальних відмінностей між МСФЗ для МСП та МСФЗ 9 є модель знецінення. Розділ 11 продовжує базуватися на моделі «понесених збитків» (incurred loss model), запозиченій з МСБО 39. Це означає, що підприємство визнає збиток від знецінення тільки тоді, коли існує об’єктивне свідчення події збитку, що відбулася після первісного визнання.

Свідченнями знецінення згідно з п. 11.22 є:

• суттєві фінансові труднощі боржника;
• порушення умов договору (дефолт або прострочення платежів);
• надання кредитором пільг боржнику, які не надавались би за інших обставин;
• висока ймовірність банкрутства боржника.

Натомість повний МСФЗ 9 вимагає застосування моделі «очікуваних кредитних збитків» (ECL – Expected Credit Losses), яка є прогностичною за своєю суттю. За моделлю ECL підприємство повинно визнавати 12-місячні очікувані збитки одразу при визнанні активу (Стадія 1), а при суттєвому зростанні кредитного ризику – очікувані збитки за весь строк дії інструмента (Стадії 2 та 3).

Розділ 12: Інші питання фінансових інструментів та похідні інструменти

Розділ 12 охоплює складні інструменти, такі як варанти, опціони, свопи, форварди, а також інвестиції в неконвертовані акції, які не підпадають під умови Розділу 11. Основна вимога цього розділу – оцінка за справедливою вартістю з відображенням змін у прибутку чи збитку (FVTPL).

Спрощення обліку вбудованих похідних фінансових інструментів

Важливою рисою МСФЗ для МСП є спрощення обліку вбудованих похідних інструментів. У повному МСФЗ 9 підприємства часто змушені відокремлювати вбудовані деривативи від основного контракту, якщо вони не мають тісного зв’язку. У МСФЗ для МСП такого поняття, як відокремлення вбудованого дериватива, не існує: якщо інструмент містить вбудований елемент, який робить його грошові потоки невідповідними критеріям базового інструмента, весь гібридний інструмент оцінюється за справедливою вартістю через прибуток або збиток.

Облік хеджування у спрощеній моделі

Розділ 12 дозволяє застосовувати облік хеджування, щоб узгодити в часі визнання прибутків та збитків від інструмента хеджування та об’єкта хеджування. Проте сфера застосування хеджування у МСП значно вужча, ніж у МСФЗ 9 або навіть у МСБО 39.

Дозволені ризики для хеджування згідно з п. 12.17:

1. Ризик відсоткової ставки боргу за амортизованою вартістю.
2. Валютний ризик або відсотковий ризик у твердих зобов’язаннях або високоймовірних прогнозних операціях.
3. Ціновий ризик товарів (commodities), які підприємство утримує або планує придбати/продати.
4. Валютний ризик чистої інвестиції в закордонну господарську одиницю.

Порівняно з МСФЗ 9, МСФЗ для МСП виключає можливість хеджування чистих позицій або агрегованих ризиків у такий же гнучкий спосіб. Крім того, інструментом хеджування можуть бути лише певні типи свопів та форвардів.

Ця модель є значно доступнішою для фінансових директорів МСП, оскільки вона фокусується на найбільш критичних ризиках і не вимагає складних математичних тестів на ретроспективну ефективність, які були обов’язковими за МСБО 39.

Концепція «Надмірних витрат або зусиль» (Undue Cost or Effort)

Це одна з найбільш специфічних концепцій МСФЗ для МСП, яка проходить крізь усі розділи, включаючи 11, 12 та 22. Пункт 11.14(в) прямо зазначає, що якщо інвестицію в акції неможливо оцінити за справедливою вартістю без надмірних витрат або зусиль, її слід оцінювати за собівартістю мінус знецінення.

У повному пакеті МСФЗ (зокрема в IFRS 13) поняття «надмірних витрат» практично не використовується як звільнення від оцінки за справедливою вартістю. Професійне судження щодо того, що саме є “надмірним”, має базуватися на зважуванні вигод для користувачів та витрат компанії. Підприємство зобов’язане розкрити причини використання цього звільнення, що є важливим сигналом для аудиторів та кредиторів про обмеженість доступу до ринкової інформації.

Розділ 22: Зобов’язання та власний капітал – межа фінансової структури

Розділ 22 регулює класифікацію інструментів, випущених підприємством, як фінансових зобов’язань або власного капіталу. Цей поділ є критичним для розрахунку коефіцієнтів фінансової стійкості (leverage) та розуміння прав інвесторів.

Класифікація: Сутність над формою

Як і в МСБО (IAS) 32 «Фінансові інструменти: представлення», основним принципом у МСП є класифікація на основі суті договору, а не лише його правової форми. Фінансовий інструмент є зобов’язанням, якщо підприємство не має безумовного права уникати поставки грошових коштів або інших фінансових активів.

Найбільш складним моментом є облік інструментів з правом дострокового погашення (puttable instruments). Хоча право власника повернути акцію компанії зазвичай створює зобов’язання, пункти 22.4 та 22.5 надають виняток: такі інструменти класифікуються як капітал, якщо вони відображають остаточну частку в чистих активах при ліквідації. Це особливо актуально для кооперативів або інвестиційних фондів, де учасники мають право виходу.

Рис. 1. Класифікація привілейованих акцій за МСФЗ для МСП
(Наведіть курсор на схему для збільшення)

Складні (гібридні) фінансові інструменти

МСФЗ для МСП вимагає застосування «роздільного обліку» (split accounting) для інструментів, що містять компоненти боргу та капіталу (наприклад, конвертовані облігації). Механізм ідентичний IAS 32:

1. Визначається сума зобов’язання як справедлива вартість аналогічного інструмента без права конвертації.
2. Залишкова сума від надходжень (residue) відноситься до власного капіталу.

Цей підхід забезпечує відображення вартості опціону на конвертацію безпосередньо в капіталі в момент випуску, що не переоцінюється в наступних періодах.

Погашення фінансових зобов’язань інструментами власного капіталу

Пункти 22.15А-22.15В вводять у стандарт для МСП правила, аналогічні Тлумаченню КТМФЗ (IFRIC) 19 «Погашення фінансових зобов’язань інструментами власного капіталу». В умовах реструктуризації боргів підприємство може випускати власні акції для розрахунку з кредитором (Debt-for-Equity Swap). Основні вимоги:

• Випущені інструменти капіталу оцінюються за справедливою вартістю.
• Різниця між балансовою вартістю погашеного боргу та вартістю випущених акцій визнається в прибутку чи збитку як дохід або витрата.
• Якщо справедливу вартість акцій неможливо визначити, використовується справедлива вартість погашеного зобов’язання.

Це положення є надзвичайно важливим для бухгалтерів у періоди економічної нестабільності, оскільки воно чітко розмежовує операції з власниками (які не впливають на прибуток) та операції з кредиторами (які генерують прибуток від реструктуризації).

Викуплені власні акції та розподіл активів

Розділ 22 також містить чіткі вказівки щодо операцій, які є поширеними в корпоративній практиці:

1. Викуплені власні акції (treasury shares): вартість викуплених акцій має вираховуватися з власного капіталу. При цьому підприємству категорично заборонено визнавати будь-які прибутки чи збитки від купівлі, продажу, випуску або анулювання власних акцій у звіті про прибутки та збитки. Усі фінансові наслідки таких операцій відображаються виключно через зміни у складі капіталу.
2. Негрошовий розподіл (distributions in specie): коли підприємство розподіляє активи (наприклад, основні засоби або запаси) як дивіденди, воно має визнати зобов’язання за справедливою вартістю цих активів. Це відповідає вимогам КТМФЗ (IFRIC) 17 «Розподіл негрошових активів між власниками». При остаточному розрахунку різниця між балансовою вартістю активів та сумою нарахованих дивідендів визнається в прибутку чи збитку.
   • Для МСП передбачено звільнення: якщо справедливу вартість активів неможливо оцінити без надмірних витрат, зобов’язання оцінюється за балансовою вартістю активів.

Вимоги до розкриття інформації: Фокус на суттєвості

МСФЗ для МСП значно скорочує обсяг розкриттів порівняно з IFRS 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації». Зокрема, МСП не вимагає детального кількісного аналізу чутливості до ринкових ризиків (VaR-аналіз тощо) та складних розкриттів щодо управління ризиком ліквідності, які є обов’язковими для публічних компаній.

Основні статті для розкриття згідно з п. 11.41 та 12.26:

• Загальна балансова вартість кожної категорії фінансових активів та зобов’язань (амортизована вартість, справедлива вартість через прибуток/збиток).
• Умови боргових інструментів (ставки, строки погашення, графіки).
• База для визначення справедливої вартості та припущення, використані в методиках оцінки.
• Інформація про дефолти та порушення ковенант за кредитами.
• Опис стратегій хеджування та відображення неефективності в звіті.

Це дозволяє користувачам звітності зрозуміти фінансовий стан підприємства, не перевантажуючи звітність технічними деталями, які зрозумілі лише вузькому колу аналітиків ринку.

Український контекст: Мінфін та актуальні переклади

Для бухгалтерів та фінансових директорів в Україні робота за МСФЗ для МСП нерозривно пов’язана з офіційними ресурсами Міністерства фінансів України. Сайт Мінфіну надає доступ до повних текстів стандартів українською мовою, що є обов’язковим для використання згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Станом на 2025 рок українські підприємства мають керуватися редакцією 2015 року зі змінами, що були офіційно оприлюднені. Використання перекладів 2024 року забезпечує відповідність української звітності світовим стандартам у частині термінології та методології. Для фахівців це означає необхідність перевірки того, чи відповідає внутрішня облікова політика компанії актуальним українським текстам, особливо в частині тлумачень, які інтегруються в основний текст стандартів.

Порівняльна таблиця методологічних відмінностей

Нижче наведено зведений аналіз ключових відмінностей, який може бути використаний як довідковий матеріал для прийняття управлінських рішень.

Майбутні перспективи: Третє видання МСФЗ для МСП (2025)

Рада з МСФЗ нещодавно завершила другий всеосяжний огляд стандарту для МСП, що призвело до публікації третього видання у лютому 2025 року. Хоча цей стандарт набуде чинності для звітних періодів з 1 січня 2027 року, фінансовим директорам слід враховувати ці зміни вже зараз при плануванні довгострокової стратегії обліку.

Ці зміни свідчать про те, що стандарт продовжує еволюціонувати в бік конвергенції з повними МСФЗ, але при цьому зберігає свою унікальну ідентичність як інструмент, орієнтований на практичність та економію ресурсів.

Практичні рекомендації для керівників та бухгалтерів

Для ефективного впровадження та застосування Розділів 11, 12 та 22 фахівцям рекомендується наступний алгоритм дій:

По-перше, необхідно провести інвентаризацію всіх фінансових інструментів підприємства та перевірити їх на відповідність умовам «базовості» згідно з п. 11.9. Особливу увагу слід приділити кредитам з плаваючими ставками та договорам оренди, де можуть міститися умови, що вимагають переходу до Розділу 12.

По-друге, слід чітко задокументувати методологію розрахунку амортизованої собівартості. Метод ефективного відсотка вимагає надійної системи обліку дисконтів, премій та витрат на операцію, які мають амортизуватися протягом усього терміну дії інструмента, а не визнаватися одноразово.

По-третє, у частині власного капіталу (Розділ 22) важливо правильно ідентифікувати складні інструменти. Якщо компанія випускає частки з обов’язковим викупом або конвертовані позики, бухгалтерська служба має здійснити «роздільний облік» уже в момент підписання угоди, щоб уникнути викривлення показників власного капіталу.

По-четверте, при роботі з дебіторською заборгованістю необхідно забезпечити збір об’єктивних свідчень знецінення. Оскільки модель ECL не застосовується, бухгалтеру важливо мати документальне підтвердження фінансових труднощів боржника для визнання збитку в звіті, що є критичним для податкового обліку в Україні.

Нарешті, постійний моніторинг оновлень на сайті Міністерства фінансів України дозволить вчасно реагувати на зміни в перекладах та офіційних роз’ясненнях, що забезпечить високу якість фінансової звітності та довіру з боку користувачів.

Висновки: Збалансований підхід до фінансової звітності

МСФЗ для МСП (Розділи 11, 12 та 22) пропонує цілісну та логічну модель обліку фінансових інструментів та капіталу, яка поєднує в собі строгість принципів повних МСФЗ та практичність правил, адаптованих до можливостей середнього бізнесу. Основні переваги цієї моделі – відсутність волатильності від ECL-моделювання, спрощений облік деривативів та гнучкість у використанні концепції «надмірних витрат».

Порівняльний аналіз із IFRS 9 та IAS 32 демонструє, що МСП успішно вилучає ті аспекти обліку, які є надміру складними для непублічних компаній, зберігаючи при цьому високий рівень релевантності інформації для кредиторів та інвесторів. В українському регуляторному середовищі цей стандарт є потужним інструментом для підприємств, які прагнуть прозорості та відповідності міжнародним стандартам без надмірного навантаження на бухгалтерську службу.

Для фінансового директора та головного бухгалтера глибоке розуміння цих розділів є запорукою не лише правильного відображення цифр у балансі, а й ефективного управління фінансовими ризиками, що безпосередньо впливає на капіталізацію та інвестиційну привабливість бізнесу в довгостроковій перспективі.

Поширені запитання (FAQ)