Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 19
Виплати працівникам

Метою цього Стандарту є визначення бухгалтерського обліку та розкриття інформації про виплати працівникам. Стандарт вимагає від суб’єкта господарювання визнавати таке:

а) зобов’язання, якщо працівник надав послугу в обмін на виплати, які будуть сплачені в майбутньому; та

б) витрати, якщо суб’єкт господарювання споживає економічну вигоду, що виникає внаслідок послуги, наданої працівником в обмін на виплати працівникам.

 Цей Стандарт слід застосовувати працедавцю для бухгалтерського обліку всіх виплат працівникам, за винятком тих, до яких застосовується МСФЗ 2 “Платіж на основі акцій”.

• Основний принцип: витрати, пов’язані з винагородами працівникам, визнаються в тому періоді, в якому працівники надали підприємству відповідні послуги, а не в тому періоді, коли вони виплачені або підлягали виплаті.

• Короткострокові винагороди (що повністю підлягають погашенню протягом 12 місяців після річного періоду, в якому були надані послуги) списуються на витрати в періоді надання послуг працівниками. Зобов’язання щодо невиплаченої короткострокової винагороди працівників не дисконтуються.

• Відрахування з прибутку та премії визнаються лише за наявності у підприємства зобов’язань щодо їх виплати, визначених нормами права або обумовлених практикою, а також за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

• Винагороди, які виплачуються працівникам після виходу на пенсію (наприклад, у вигляді пенсій та безкоштовного медичного обслуговування), класифікуються або як «пенсійні програми зі встановленими внесками», або як «пенсійні програми зі встановленими виплатами».

• За програмами із встановленими внесками витрати визнаються у періоді, коли внески підлягають сплаті.

• За програмами з встановленими виплатами у звіті про фінансове становище відображається зобов’язання/(актив), рівне/(ий) чистій сумі наступних величин:

– наведена сума зобов’язання за програмою із встановленими виплатами (наведена вартість очікуваних майбутніх платежів, необхідних для погашення зобов’язання за послугами, наданими працівниками у поточному та попередніх періодах);

– Справедлива вартість активів програми на кінець звітного періоду.

• Актив програми включає активи фондів довгострокових винагород працівникам та кваліфіковані поліси страхування.

• Актив програми із встановленими виплатами обмежений найменшим із профіциту програми із встановленими виплатами та граничною величиною активу. Гранична величина активу визначається як наведена вартість будь-яких економічних винагород, доступних у формі відшкодування з програми або зменшення майбутніх внесків у рамках програми.

• Зміна у зобов’язанні/(профіциті) за програмою із встановленими виплатами складається з наступних компонентів:

a) вартість послуг — визнається у прибутках чи збитках;

b) чиста величина відсотків (тобто тимчасова вартість) чистого дефіциту/профіциту програми із встановленими виплатами — визнається у прибутках чи збитках;

c) переоцінки, включаючи: a) зміни у справедливій вартості активів програми, що виникають з інших причин, ніж тимчасова вартість;

• Чиста витрата за пенсійними програмами групи роботодавців відображається у фінансовій звітності підприємства, юридично визначеного як спонсор програми, за винятком випадків, коли у договорі чи затвердженій політиці встановлено інший порядок розподілу витрат.

• Інші довгострокові винагороди працівникам визнаються та оцінюються так само, як пенсійні винагороди за програмами із встановленими виплатами. Однак, на відміну від програм із встановленими виплатами, зміни оцінок повинні відразу ж відображатись у складі прибутків чи збитків

• Вихідна допомога визнається на більш ранню дату: коли підприємство більше не може анулювати пропозицію про виплату винагород або коли підприємство визнає витрати на реструктуризацію відповідно до IAS 37, яка передбачає виплату вихідної допомоги.

У стандарті наводяться ілюстративні приклади.

Роз’яснення

IFRIC 14 «IAS 19 – гранична величина активу пенсійної програми з встановленими виплатами, мінімальні вимоги до фінансування та їх взаємозв’язок»

КТМФЗ (IFRIC) 14 розглядає три питання:

• дата, на яку повернення коштів або скорочення майбутніх внесків за програмою вважаються «можливими» у контексті параграфа 58 МСБО 19;

• вплив мінімальної вимоги до фінансування на можливість скорочення майбутніх внесків;

• випадки, коли мінімальна вимога до фінансування може призвести до виникнення зобов’язань.

У листопаді 2009 року до КТМФЗ (IFRIC) 14 було внесено поправки для обліку ситуацій, коли підприємство з мінімальними вимогами до фінансування проводить передплату внесків за цими вимогами. Відповідно до поправок така передоплата може визнаватись як актив.