Автор: Доденко Дмитро Олександрович

Про що мова

Як правило, аналітики розглядають стандартизовані показники, описані в міжнародних стандартах фінансової звітності (IFRS) або Загальноприйнятих принципах бухгалтерського обліку (GAAP), оскільки їх розрахунок досить чітко описаний у стандартах, і вони порівнянні між підприємствами та галузями. При цьому існують показники, що до них не належать, але також широко застосовуються на практиці. Це так звані нестандартизовані фінансові вимірювачі. Одним із них є EBITDA.

EBITDA (англ. Earnings before interest, taxes, depreciation and amortization) — аналітичний показник, що дорівнює обсягу прибутку до відрахування витрат з виплати відсотків, податків та нарахованої амортизації.

Міжнародні стандарти обліку та звітності (GAAP та IFRS) не використовують цей показник і не містять його опису.
І хоча цей показник не є частиною стандартів фінансової звітності, багато компаній публікують його у своїй фінансовій звітності як додаткову інформацію про діяльність компанії.

У п. 8 першого розділу Концептуальних засад фінансової звітності МСФЗ (IFRS) вказується на можливість подання додаткових даних у фінзвіті:
«… зосередження уваги на загальних потребах в інформації не перешкоджає організації, що звітує, надавати додаткову інформацію, яка найбільш корисна для будь-якої певної підгрупи основних користувачів.»

Навіщо використовується показник EBITDA

Деякі аналітики вважають, що цей показник дозволяє загалом оцінити здатність компанії генерувати грошовий потік і що він є корисним при порівнянні підприємств однієї галузі, що мають різну структуру капіталу.

Оскільки з розрахунку результатів діяльності компанії виключено фінансові витрати (відсотки) і податок на прибуток, то вважається, що цей показник характеризує прибутковість діяльності компанії незалежно від структури капіталу та юрисдикції.
А виключаючи з розрахунку фінансових результатів амортизацію, яку вважають негрошовими витратами (оскільки кошти вже були витрачені на придбання необоротних активів раніше), отримують грошовий потік, який компанія здатна генерувати в результаті своєї діяльності і який може бути спрямований на погашення позик.
Таке припущення може бути вірним, але тільки в окремому випадку та в короткостроковій перспективі, коли:

  • необоротні активи компанії сформовані нещодавно і не потребують заміни та капітального ремонту;
  • немає активного розвитку бізнесу компанії та відсутні витрати на придбання нових необоротних активів.

Для аналізу, як правило, використовується співвідношення боргу компанії до EBITDA або рентабельність щодо EBITDA.

Чому показник EBITDA вводить в оману

1. Не відповідність очікуванням – не показує здатність генерувати грошовий потік (не враховує грошові витрати на необоротні активи в поточному періоді і вже понесені)

Насправді витрати на придбання необоротних активів, тобто активів, які передбачаються до використання протягом більш ніж одного періоду, це такі ж витрати, як і інші операційні витрати, але у звіті про прибуток і збиток вони відображаються частинами протягом строку корисного використання такого необоротного активу (це і є амортизація).

Підприємство несе реальні витрати (витрачає кошти) на придбання необоротних активів, причому ще доти, як ці активи почнуть використовуватися щоб одержати доход. Ці необоротні активи з часом зношуються і потребують заміни. Таким чином, у довгостроковій перспективі, при збереженні рівня діяльності компанії та адекватно обраних методах амортизації, сума грошових витрат на необоротні активи приблизно дорівнює сумі нарахованої амортизації.

У разі розширення бізнесу підприємство набуває нових необоротних активів. У такому разі грошові витрати на необоротні активи значно перевищуватимуть суму нарахованої амортизації.

При активній господарській діяльності, особливо у виробництві, окремі частини необоротних активів, у тому числі дорогі, швидко зношуються та потребують заміни. Такі витрати, відповідно до бухгалтерських стандартів і практики, що склалася, як правило, враховуються як капітальні інвестиції і поступово амортизуються. Хоча у багатьох випадках ці витрати прямо пропорційно пов’язані з обсягом продукції, що випускається, і при розрахунку собівартості продукції в управлінському обліку відносяться до змінних витрат.

Одним із критиків використання показника EBITDA для аналізу визнається відомий інвестор Уоррен Баффет, про що він писав у щорічному звіті Berkshire Hathaway (2002) .
«Використання EBITDA (прибуток до відрахування відсотків, податків та амортизації) є особливо згубною практикою. Це передбачає, що амортизація перестала бути дійсними витратами, будучи «безгрошовими» витратами. Це нісенітниця. Правду кажучи, амортизація є особливо активними витратами, оскільки грошові витрати, які вона представляє, оплачуються заздалегідь, перш ніж придбаний актив принесе будь-які вигоди бізнесу. Уявіть собі, що на початку цього року компанія виплатила всім своїм співробітникам зарплату за наступні десять років їхньої служби (оскільки вона викладатиме готівку за основний актив, який буде корисний протягом десяти років). У наступні дев’ять років компенсація буде «безгрошовим» видатком – зменшенням передплаченого компенсаційного активу, встановленим цього року. Чи хоче хтось стверджувати, що запис витрат протягом періоду з 2-го до 10-го року буде просто формальною бухгалтерською проводкою?»

EBITDA – це проміжний показник діяльності компанії, що дозволяє поглянути на ефективність компанії «якби» вона не мала ні боргу, ні витрат на інвестиції, ні фінансових витрат, ні податкового навантаження. Тобто фактично оцінити операційний результат бізнесу. Однак цей показник не дає повного уявлення про ефективність діяльності компанії. Наприклад, компанія може практично нескінченно нарощувати рівень боргового фінансування, що може призвести до того, що показник EBITDA буде на вкрай високому рівні, але чистого прибутку у компанії не буде взагалі, оскільки більшу частину коштів доведеться виплачувати за обслуговування боргу.

Хоча показник EBITDA може бути корисним для аналізу ефективності діяльності конкретної компанії, він не відображає чистий дохід, який може бути занадто низьким для інвестора.

2. У стандартах такого показника немає, і компанії можуть маніпулювати його величиною.

Показник EBITDA не є частиною загальновизнаних та міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності (IFRS та GAAP). Немає загальноприйнятої обов’язкової методики його розрахунку. Різні компанії використовують різні методики його розрахунку, що ускладнює зіставлення результатів діяльності різних компаній.

Наприклад, при розрахунку цього показника як джерело доходу використовується лише операційний дохід. При такому визначенні прибутку EBITDA найбільш тісно пов’язаний із операційним прибутком. Принаймні теоретично виключення витрат на амортизацію активів є єдиною реальною різницею між цими двома цифрами.

Однак багато компаній інтерпретують назву цього показника буквально, включаючи всі витрати та джерела доходу, незалежно від їхнього зв’язку з основною операційною діяльністю. Відповідно до цього методу EBITDA розраховується виходячи з чистого прибутку та списання податків, відсотків, суми переоцінок та амортизації. Ця формула розрахунку дозволяє включити до прибутку будь-які додаткові доходи від інвестицій або вторинних операцій, а також разові платежі за продаж активу.

Показник EBITDA вигідний компаніям з великим рівнем капітальних витрат, оскільки дає можливість подати їх бізнес інвесторам та кредиторам більш привабливим.

Міжнародна організація комісій з цінних паперів (International Organization of Securities Commissions’ – IOSCO) у 2014 р. оприлюднила доповідь про нестандартизовані фінансові показники (Non-GAAP Financial Measures).

Роботу з оцінки нестандартизованих показників було розпочато IOSCO у 2002 році. Фахівцями IOSCO були відзначені випадки непослідовного застосування нестандартизованих показників та неадекватного пояснення їх значення.

IOSCO повідомляє про вимоги до звітів, що містять нестандартизовані фінансові показники:
Нестандартизовані показники має супроводжувати ефективна інформація, щоб не плутати і не вводити в оману інвесторів. Важливо, щоб емітенти забезпечували прозорість фінансових показників, що не належать до GAAP, і чітко розкривали, як такі показники розраховуються. Зокрема, вимоги IOSCO такі:

  • Визначити кожен представлений фінансовий показник, відмінний від GAAP, та дати чітке пояснення основи розрахунку.
  • Фінансові показники, що не належать до GAAP, повинні бути чітко позначені таким чином, щоб вони відрізнялися від показників GAAP. Позначення повинні мати сенс і відображати склад показника.
  • Пояснити причину подання фінансового показника, відмінного від GAAP, включаючи пояснення того, чому така інформація є корисною для інвесторів, і для яких додаткових цілей, якщо такі є, керівництво використовує цей показник.
  • Явно заявити, що фінансовий показник, що не стосується GAAP, не має стандартизованого значення, передбаченого GAAP емітентам, і тому не може порівнюватися з аналогічними показниками, представленими іншими емітентами.