Автор: Доденко Д. О.
механічне використання правильних методик
не гарантує отримання правильних результатів
Використання середньозваженої вартості запасів є допустимим методом для фінансової звітності, що відображає інформацію про події, що відбулися. Але використання середньозваженої вартості запасів для ухвалення рішення щодо вибору одного з альтернативних варіантів може призвести до прийняття управлінських рішень, які руйнують вартість компанії.
Розглянемо приклад із реального бізнесу*.
Підприємство випускає три основні види продукції:
Продукт 1: деревне вугілля (ДВ)
Продукт 2: етилацетат (ЕА)
Продукт 3: карбамідоформальдегідні смоли (КФС)
У основі виробництва ДВ лежить екзотермічний хімічний процес, тобто із виділенням тепла. А для виробництва ЕА та КФС використовуються ендотермічні хімічні процеси, тобто процеси із поглинанням тепла. Тепло, вироблене у виробництві ДВ, у вигляді нагрітої пари передається для виробництва ЕА і КФС, а також для власних потреб (опалення). Крім того, пара може вироблятися при включенні власної котельні, що працює на природному газі.
Вартість пари, отриманої під час виробництва ДВ − 14 грн./Гкал
Вартість пари, отриманої при використанні природного газу – 412 грн./Гкал
Для виробництва ДВ обмежуючим чинником є виробнича потужність (ємність ринку дозволяє реалізовувати значно більше продукту з достатнім запасом маржі).
У структурі змінних витрат за виробництво КФС вартість пари становить:
- при використанні пари від виробництва ДВ – 0,1%
- при використанні пари від котельні (на природному газі) – 3,4%
При рівні цін, що склався, вибір пари, що використовується, – від власного виробництва або від котельні, – не є критичним для прийняття рішення про обсяг виробництва КФС. Обмежуючим чинником в даному випадку є потреба основних покупців у кількості цього товару.
У змінних витратах на виробництво ЕА вартість пари становить:
- при використанні пари від виробництва ДВ – 0,8%
- при використанні пари від котельні (на природному газі) – 17,5%
Контракти на продаж ЕА укладаються щомісяця до початку запланованого місяця. Кількість можливих покупців нашої продукції – кілька десятків. Різниця у цінах продажу (у перерахунку на єдиний базис постачання) становить до 30% і і вище. Для виробництва ЕА на повну потужність пари від виробництва ДУ недостатньо і постає питання про доцільність включення котельні та використання природного газу для виробництва пари.
Для обліку вартості запасів для підприємства використовувався метод середньозваженої вартості.
Попереднє керівництво підприємства неодноразово намагалося аналізувати цю ситуацію, але чіткий взаємозв’язок між обсягами виробництва ЕА та прибутком не був виявлений, і використовувався наступний алгоритм:
- Для попереднього планування продажів відбирали заявки на купівлю ЕА за цінами вищими від змінної собівартості ЕА минулого місяця.
- Планувалися закупівлі сировини та виробництво ЕА в обсязі, розрахованому виходячи із запланованого обсягу продажу (з урахуванням залишків).
- Розраховувалася собівартість запланованого виробництва ЕА, виходячи з планових цін закупівлі сировини та інших прямих витрат.
- Отримана планова змінна собівартість порівнювалася з мінімальними цінами запланованого продажу. Обсяги продажів за необхідності коригувалися. Розраховувалася повна собівартість запланованих продажів та визначалася плановий прибуток.
При цьому собівартість пари, що використовується для виробництва ЕА, розраховувалася методом середньозваженої вартості.
Наприклад:
Собівартість продукції (за змінними витратами) за минулий місяць дорівнює 600 €/тонна при обсязі виробництва 1800 т..
Заплановані продажі представлені в таблиці:
| Кількістть, т | Ціна, €/т | Сума, € | |
|---|---|---|---|
| 50 | 800 | € 40 000 | |
| 100 | 780 | € 78 000 | |
| 150 | 760 | € 114 000 | |
| 250 | 740 | € 185 000 | |
| 400 | 680 | € 272 000 | |
| 400 | 620 | € 248 000 | |
| 450 | 610 | € 274 500 | |
| Всього: | 1 800 | € 1 211 500 |
Змінні витрати на виробництво запланованих до продажу 1 800 тонн становитимуть € 1 080 000. І, відповідно, маржинальний прибуток становитиме € 131 500.
При цьому комерційний директор виходить з того, що кожен продаж продукції за ціною вище, ніж змінна собівартість, збільшує прибуток. Для розрахунків є лише одна собівартість цього виду продукції, коректно розрахована допустимим способом (за методом середньозваженої вартості). І на перший погляд логіка такого планування виглядає бездоганно – мінімальна ціна продажу вища, ніж змінна собівартість продукції.
Знайома картина, чи не так?
Але собівартість запасів – це сума витрат на отримання конкретного виду запасів. І насправді у нас є два види пари – пар від виробництва ДВ і пар від котельні (на природному газі). Собівартість цих видів пари відрізняється більш ніж у 25 разів (!). І, відповідно, ми маємо дві партії готової продукції з різною собівартістю – ЕА з дешевої пари (без використання природного газу) та ЕА з дорогої пари (з використанням природного газу).
Ми можемо зробити обмежену кількість ЕА з дешевої пари і можемо зробити ще деяку кількість ЕА з дорогої пари.
Тому мною було змінено порядок планування виробництва та продажів ЕА і став використовуватися наступний алгоритм:
- Насамперед планується до продажу дешевий ЕА (обмежена кількість ЕА, отриманого з пари без використання природного газу) за контрактами з максимальними цінами.
- Потім планується до продажу дорогой ЕА за контрактами, що залишилися, з меншими цінами, якщо ціна продажу за цими контрактами перевищує змінні витрати на виробництво ЕА.
- Після цього ми визначаємо повну собівартість продажів та плановий прибуток.
Правило 1:
Алгоритм максимізації прибутку:
За контрактами із максимальними цінами продаються дешеві партії товару. А потім, за контрактами, що залишилися, продаються дорожчі партії товару, якщо ціна продажу перевищує їх змінну собівартість.
Наприклад:
За місяць підприємство може виробити 1800 тон ЕА. При цьому пари від виробництва ДВ (дешева пара) вистачить для виробництва 900 тон ЕА. А для виробництва ще 900 тон ЕА доведеться використовувати пару від котельні на природному газі (дорога пара).
- Собівартість ЕА з дешевої пари становить 550 €/тонна.
- Собівартість ЕА з дорогої пари становить 650 €/тонна.
І, відповідно до нового алгоритму, план продажу матиме такий вигляд:
| Кількість | Ціна | Сума | |
| 50 | 800 | € 40 000 | |
| 100 | 780 | € 78 000 | |
| 150 | 760 | € 114 000 | |
| 250 | 740 | € 185 000 | |
| 400 | 680 | € 272 000 | |
| 0 | 620 | 0 | |
| 0 | 610 | 0 | |
| Всього: | 950 | € 689 000 |
Змінні витрати на виробництво запланованих до продажу 950 тонн становитимуть € 527 500 (900т * € 550 + 50т * € 650). І, відповідно, маржинальний прибуток становитиме € 161 500. Тобто, за даних умов, виробництво та продаж меншої кількості продукції, відповідно до нового алгоритму, принесе підприємству € 30 000 додаткового прибутку (€ 161 500 — € 131 500).
Змінна собівартість ЕА, виробленого з використанням дорогої пари, перевищує мінімальні ціни продажів за наявними контрактами, тому виробництво ЕА з дорогої пари та продаж його за такими контрактами зменшує прибуток підприємства, зароблений продажами за вищими цінами. Використання запропонованого мною алгоритму у фінансовій моделі підтвердило його коректність та показало збільшення прибутку до 50 тис. євро на місяць порівняно з показниками, запланованими з використанням старого алгоритму. Таким чином, описана зміна порядку планування виробництва та продажу лише одного продукту принесла підприємству близько 0,5 млн. євро на рік
У перший же місяць застосування даного алгоритму підприємство отримало додатковий прибуток у розмірі понад € 40 тис. за меншого обсягу продажів, порівняно із запланованим у відповідність до старого порядку.
Цю ситуацію можна уявити графічно:
У цьому графіку собівартість визначено з використанням методу середньозваженої вартості. Різниця між ціною продажу та собівартістю, помножена на кількість (тобто заштрихована площа між лініями продажу та собівартістю) – це прибуток.
Розділивши в обліку собівартість продукції, виробленої з різної за ціною сировини (пари), отримаємо наступний графік:
Лінія продажів знаходиться вище лінії собівартості, тобто всі продажі здійснюються за ціною більшою, ніж собівартість. Відповідно, що більше ми продаємо, то більше прибуток(?). З погляду бухгалтерії – начебто все правильно. Але проблема в тому, що збільшення кількості продажів можливе лише за цінами, які нижчі, ніж змінна собівартість кожної додатково виробленої тони продукції, тому, в даному випадку, збільшення кількості продажів зменшує прибуток.
Від перестановки місць доданків сума не змінюється. На графіку поміняємо місцями продажі за максимальними та мінімальними цінами (відповідно до Правила 1) та отримуємо наступну картину:
Тут явно видно, що всі продажі за ціною, нижчою від 650 €/т, є збитковими. І якщо їх відкинути, то отримаємо максимальний прибуток (область заштрихована та виділена кольором).
Виходячи з вищевикладеного, можна зробити наступний висновок:
Правило 2:
Якщо для виробництва одного виду продукції використовуються різні за ціною партії сировини, то для максимізації прибутку необхідно розділити в обліку змінну собівартість продукції при використанні дешевої та дорогої сировини та порівняти собівартість продукції з дорогої сировини з цінами продажу. Якщо змінна собівартість продукції з дорогої сировини вища, ніж мінімальні ціни продажу продукції, то такі продажі зменшую прибуток.
І такий аналіз необхідно проводити незалежно від того, який метод оцінки запасів (FIFO або середньозважена) використовується.
Може здатися, що якщо в обліку частково розподілити вартість додаткової (дорогої) пари на собівартість іншого продукту (КФС), де її вплив на прибуток геть незначний, то можна зробити і продати більше ЕА з прибутком. І з погляду бухгалтерського обліку такий порядок буде правильним. Але за рахунок використання додаткової (дорогої) пари ми збільшимо випуск тільки ЕА. Тому для ухвалення рішення про додатковий обсяг виробництва ЕА віднесення додаткових витрат, пов’язаних з таким виробництвом, на собівартість іншого продукту буде некоректним. Такий перерозподіл додаткових витрат просто переносить збитки від продажу одного продукту (ЕА) на збільшення собівартості іншого продукту (КФС). І прибутковий, з погляду бухобліку, продаж більшої кількості продукції (ЕА) насправді зменшує загальний прибуток підприємства. Іншими словами, якщо розглядати підприємство в цілому, то приростні витрати будуть більшими, ніж приростні доходи.
Як бачимо, механічне використання правильних (допустимих) методик не гарантує отримання правильних (оптимальних) результатів. Необхідне розуміння шляхів формування доданої вартості на підприємстві та творчий підхід.
Дмитро Доденко
https://finmanagement.com.ua
* Усі числові значення в прикладі умовні і показують лише зразковий порядок значень.
опубліковано:
в журналі “&.Финансист” № 1-2, 2010 р.
на сайті E-xecutive — міжнародне співтовариство менеджерів http://www.e-xecutive.ru/
на сайті “Корпоративный менеджмент” http://cfin.ru/
на Інтернет-порталі для управлінців Менеджмент.com.ua http://www.management.com.ua/
